22 березня цього року Рада з питань судової реформи схвалила, а Президент визначив першочерговим законопроект, що згодом було зареєстровано у Верховній Раді за номером 6232 про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства, Цивільного процесуального, Господарського процесуального кодексів України та цілої низки законів і інших нормативних актів.
Почати варто було б з нової редакції Кодексу адміністративного судочинства. Переконаний, що саме захист прав, свобод та законних інтересів людини, перш за все, у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб є одним з важливих напрямків діяльності будь-якого адвоката.
Першого ж погляду на запропоновану редакцію Кодексу адміністративного судочинства достатньо, щоб побачити наявність в ньому норм що унеможливлюють законність та справедливість судового розгляду.
Я маю на увазі положення про письмове та спрощене провадження.
Щодо письмового провадження. На сьогодні ми маємо частину 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, яка встановлює наступне. «Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.».
Згадуються підручники з історії держави і права не кажучи вже про певний досвід практикуючого адвоката. Була така засада, як принцип усності судового розгляду. До речі, письмовий процес це складова сумнозвісного інквізиційного процесу. І наслідком європейських революцій XVIII-XIX століть було серед іншого запровадження суду на принципах рівності, гласності, усності те безпосередності розгляду справ.
Невідомо з яких причин у нас загубили принцип усності судового розгляду. Отже, чинна редакція Кодексу адміністративного судочинства України (ст. 7) серед принципів адміністративного судочинства принцип усності не називає.
Що ж пропонує нам у цьому питанні нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – Проект). Стаття 2 Проекту об’єднала завдання і принципи адміністративного судочинства, останні тепер будуть називатися «засадами», але усності серед засад адміністративного судочинства також нема.
Ознайомившись з частиною 3 ст. 194 Проекту зрозуміло, що усність зайва. Зокрема, там міститься таке. «Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів».
По суті, це майже мирова угода і малоймовірно, що такі ситуації будуть виникати враховуючи спірно-конфліктний характер відносин сторін під час судового розгляду будь-якої справи.
Однак, Проект йде далі. Стаття 263 визначає, що :
«Суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо:
1) оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію;
2) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;
3) припинення за зверненням суб'єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб – підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб – підприємців;
4) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо в'їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію.».
В перекладі з юридичної на людську мову це означає, що справи про приховування інформації, свавілля та утиски щодо отримувачів пенсій і соціальних виплат, щодо підприємців та людей долею змушеними їздити на тимчасово окуповану територію будуть розглядати навіть не повідомивши їх про це. І ще один пікантний момент. Сто прожиткових мінімумів це «не гроші». З огляду на зарплати чиновників – саме так, але для більшості людей, що звертаються до суду за захистом своїх прав і інтересів – ні.
Таким чином, вочевидь, що положення частини 3 ст. 194 та ст. 263 суперечать одне одному. Тому що «письмове провадження» за частиною 3 ст. 194 вимагає згоди всіх учасників, а питання про розгляд справи за правилами «спрощеного провадження» згідно з частиною 3 ст. 257 Проекту вирішує суд.
Здається автори Проекту заплуталися.
Є ще одне місце у новій редакції Кодексу адміністративного судочинства України, яке викликає занепокоєння з огляду на можливі майбутні зловживання. Це глава 10 «Розгляд справ за правилами спрощеного позовного провадження». Ми вже бачили, що у Проекті «письмове провадження» і «спрощене провадження» пов’язані, хоча й суперечливо, проте очевидно, що вони слугують одній меті – зробити адміністративне судочинство зручним та комфортним для судів.
Отже докладніше про «спрощене провадження». З історії відомо, що застосування «спрощених процедур» у публічно-правових галузях права ніколи ще й нікого не захищало. Навпаки, в кращому разі це «законний» спосіб здихатися від певних категорій справ, чи певних прошарків тих, хто звернувся до суду. В гіршому ж випадку це знаряддя масового порушення прав і свобод людей. Достатньо згадати жахливі 30-ті роки XX століття. Саме за спрощеними процедурами відбувалося «юридичне» оформлення терору людей державою та її органами . Хоча, хвалити Богові, ми розглядаємо адміністративне судочинство, а не кримінальне. Проте, це галузь в якій, здебільшого, людина протистоїть державі, як безпосередньо, так і в особі її органів.
Що же пропонує нам Проект? Стаття 257 Проекту визначає, що «за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності».
Дивимося далі й бачимо, що «незначна складність» ніяк не пояснюється. Що означає ця категорія чи поняття - не зрозуміло. Мабуть суд буде визначати це на свій розсуд.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного провадження згідно з частиною 3 ст. 257 суд має врахувати:
«1) значення справи для сторін;
2) обраний позивачем спосіб захисту;
3) категорію та складність справи;
4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо;
5) кількість сторін та інших учасників справи;
6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;
7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.».
Однак, Проект не визначає, які наслідки тягне за собою неврахування судом цих пунктів.
Згідно з частиною 1 ст. 260 питання про розгляд справи за правилами спрощеного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Подання апеляційної скарги на таку ухвалу неможливо, тому що ст. 294 Проекту, яка містить перелік ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду визначає тільки ухвалу про відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності.
Натомість в частині 4 ст. 260 Проекту мова йде про те, що «якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд в залежності від обгрунтованості заперечень відповідача протягом двох днів із дня її надходження до суду постановляє ухвалу про:
1) залишення заяви відповідача без задоволення;
2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.».
З чого можна зробити висновок про можливість заперечень, щоправда тільки для відповідача. Однак, з огляду на невизначеність поняття «обґрунтованість заперечень» суд скоріше за все буде діяти у зручний для нього спосіб, а не в інтересах правосуддя.
У відгуках на нову редакцію Кодексу адміністративного судочинства багато пишуть про розвантаження судів та суддів та про існування спрощених процедур в інших країнах.
Хотілося б зауважити, що зараз дуже часто беруть за взірець певні юридичні інститути, що існують в тих, чи інших іноземних країнах. Але ми лише на початку того шляху, який ті країни пройшли. І тому маємо досягти правової держави починаючи з утвердження базових принципів організації правосуддя, а не з «фігур вищого пілотажу» юридичної техніки.
«Спрощене» та «письмове» провадження дуже подобаються суддям. Вони казали й кажуть, що дуже завантажені справами і «спрощене» та «письмове» провадження допоможуть оптимізувати їхню роботу. Але даруйте, правосуддя існує не для зручності суддів, а для захисту прав, свобод та законних інтересів шляхом утвердження законності та справедливості. І процедури, що забезпечують це мають оцінюватись тільки з огляду на те, гарантують вони нас від зловживань, чи ні, а не з огляду на їх зручність, чи незручність для суддів.